ГОЛОСУВАННЯ ЗА ПРОЕКТ РІШЕННЯ: № 1182-mr6-2020

БОРИСЛАВСЬКА МІСЬКА РАДА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

              

____________ 2020 року

Борислав

№______

 
 
 

Про звернення депутатів Бориславської міської ради до  Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України та Народних депутатів України щодо законодавчого захисту та підтримки інституту сім’ї, захисту прав жінок та дітей, ефективної протидії домашньому насильству та недопущення агресивного нав’язування суспільству сексуальних девіацій

 
           





Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», беручи до уваги звернення депутатів міської ради щодо законодавчого захисту та підтримки інституту сім’ї, захисту прав жінок та дітей, ефективної протидії домашньому насильству та недопущення агресивного нав’язування суспільству сексуальних девіацій та доповідну записку начальника управління праці та соціального захисту населення І.Цапів від 13.08.2020 р. №909 міська рада
                       
В И Р І Ш ИЛ А:
 
1. Направити звернення Бориславської міської ради до Президента України                       В. Зеленського , Голови Верховної Ради України Д.Разумкова, Прем’єр-міністра України Д.Шмигаля, Народних депутатів України О. Саламаги та О Синютки щодо законодавчого захисту та підтримки інституту сім’ї, захисту прав жінок та дітей, ефективної протидії домашньому насильству та недопущення агресивного нав’язування суспільству сексуальних девіацій , що додається.
2. Контроль за виконанням цього рішення покласти на секретаря міської ради Ю.Химина та постійну комісію мандатну, з питань депутатської діяльності, забезпечення законності та правопорядку ( І.Книш).
 
 
 
Міський голова                                                                                     І. Яворський
 
 
 
 
 
 
 
 
   
Звернення депутатів Бориславської міської ради Львівської області  7 демократичного скликання до  Президента України В.Зеленського, Голови Верховної Ради України Д.Разумкова, Прем’єр-міністра України Д.Шмигаля , Народних депутатів України О.Саламахи та О.Синютки щодо законодавчого захисту та підтримки інституту сім’ї, захисту прав жінок та дітей, ефективної протидії домашньому насильству та недопущення агресивного навязування суспільству сексуальних девіацій
 
Інститут сім'ї в Україні нині переживає складні часи, що пов'язано з економічними, соціально-політичними та духовно-культурними трансформаціями сучасного суспільства. Наявна статистика дає підстави визначати нинішній стан інституції сім'ї в Україні як критичний.
За останні десятиріччя кількість дітей, народжених в Україні, зменшилася у 2 рази (з 14 млн. до 7 млн.). Нині Україна входить до 30 «найстаріших» країн світу за часткою осіб віком 60 років і старше. Рівень розлучень у нашій державі є стабільно високим і становить понад 60 відсотків, через що понад 4 млн. дітей росте без батька, а близько 25 відсотків дітей виховуються у проблемних сім'ях, у яких присутній алкоголізм, наркоманія, насильство тощо.
Вирішення цих та інших проблем вимагає консолідації зусиль держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства на підтримку сімей, материнства та батьківства, на впровадження в навчальний процес програм з підготовки до подружнього життя, створення належних соціальних і інших умов для мінімізації практики абортів, на ліквідацію системи утримання і виховання дітей в інтернатних закладах та натомість популяризувати усиновлення серед громадян України. При чому, це мають бути не поодинокі заходи чи ініціативи, а цілісна і системна державна сімейна політика.
Ще однією гострою проблемою нашого суспільства є домашнє насильство, яке згідно статистичних досліджень зросло в умовах карантину. Проте, замість того, щоб комплексно і ефективно займатись вирішенням і профілактикою цього ганебного явища, окремі вітчизняні законодавці намагаються нав'язати суспільству думку, що панацеєю є ратифікація сумнозвісної Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» , більш відомої як Стамбульська конвенція.
Головною перепоною до ратифікації Стамбульської Конвенції є її концептуально відмінне розуміння поняття "гендер" (стаття 3), ніж має українське національне законодавство: «гендер» в Конвенції означає «соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків». Тобто документ проводить чітку різницю між поняттям статі та гендеру (пункт 3 статті 4), та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів - загалом, нараховують понад 50 типів гендеру). Чинний Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначае гендерну рівність  (чи заборону гендерної  дискримінації) як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставістаті) в piзних сферах суспільного життя, в той час Стамбульська Конвенція захищае права не жінок, а чоловіків, які  вважають себе жінками або виявляють бажання,  щоб їх вважали жінками. Стамбульська Конвенція є застарілою та недосконалою з огляду на виклики сьогодення. Чинний закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є більш прогресивними в порівнянні з цим міжнародним договором.
Конституцією України визнається принцип верховенства права, як один iз принципів, що становлять підвалини цілком правдивої демократатії. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї  тощо, які  лгітимізовані суспільством i зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства та становлять основу його самобутності.  Тому положения ст. 12 Стамбульської конвенції  про зобов'язання держав викорінювати, не визначені безумовно як шкідливі, звичаї, традиції та практики, не можуть бути беззастережно імплементовані в національне право України, оскільки загрожують невірними тлумаченнями та зловживаннями.
Конвенція також закріплює норму про забезпечення викорінення дискримінації за ознаками "сексуально» орієнтації" в п. 3 ст. 4. Це відкриває шиpoкi можливості для створення законодавчих  механізмів  агресивного нав'язування суспільству статевих девіацій  девіантної сексуальної  поведінки як суспільних норм.
Не менш резонансними за Стамбульську конвенщю, є зареєстровані  i включені у порядок денний cecii Верховної Ради України законопроекти              № 3316 та 3316-2,3, які передбачають внесения «сексуальної орієнтації  та гендерної ідентичності» як обтяжуючої обставини мало не у вci статті Кримінального кодексу, які стосуються насильства (Ст. 67, 115, 120,121,122, 126,127,129, 293, 294). За нетерпимість або публічне принижения за ознакою сексуальної opiєнтації або гендерної ідентичності — штраф або 8 років тюрми. По суті, даними законопроектами нівелюються такі конституційні права як: право на свободу слова, думки та вільного вираження своїх поглядів та переконань, а також: свободи мітингів та зборів, а отже вони є такими, що не відповідають основоположним конституційним правам людини та громадянина.
Не можемо не згадати резонансної проблеми комерційного сурогатного материнства, яке заборонене в багатьох країнах Європи, однак багато років перетворилося на бізнес з торгівлі дітъми в Україні. Комерціалізоване сурогатне материнство знецінює гідність дитини до рівня товару, а також руйнує  гідність жінки через зневагу до материнства та безкорисливої  любові до дитини, яке підміняється вимогою дотримуватися жорстких умов контракту.
Критичною є ситуація з масовими абортами в Україні, що пов'язано з відсутністю належної  просвітницької кампанії серед молоді та соціальної допомоги нужденним сім'ям і жінкам. Українська держава i громадянське суспільство мають виробити стратегію припинення практики штучного переривання вагітності, щоби сприяти збереженню життя кожної ненародженої дитини шляхом надання своєчасної  допомоги батькам зачатої дитини у виршенні їх матеріальних, психологічних та інших проблем.
Значне погіршення демографічних показників за період останніх 9 років підтверджує, що державна сімейна політика потребує належної інституалізації, бюджетного фінансування та системного підходу. В тому числі важливим є налагодження постійної взаємодії Парламенту i Уряду з релігійною спільнотою та громадянським суспільством  щодо формування та реалізації державної сімейної політики.
 
З огляду на все зазначене вище, вимагаємо:
1.  Не ратифіковувати   Конвенцію   Ради   Європи   «Про   запобігання насильству   стосовно  жінок  і  домашньому  насильству та  боротьбу  з  цими явищами» (Стамбульську Конвенцію).
2.  Припинити нав'язування суспільству ідей нормальності сексуальних
девіацій в усіх сферах публічного життя, зокрема: в освітньому процесі (т.з .
"антидискримінаційна експертиза" підручників і освітніх  програм, курс "сексуальної освіти " дітей),  в медицині (заборона конверсійної терапії осіб, які страждають на сексуальні перверсії), в кримінальному  законодавстві (впровадження ЛГБТ-цензури через законопроекти № 3316 та 3316-2,3) та ін.
3. Законодавчо впроваджувати  дієві та ефективні механізми профілактики, запобігання та протидії сімейного насильства проти жінок і дітей,
торгівлі людьми (в т.ч. людськими ембріонами та новонародженими дітьми),
залучивши до цього також громадянське суспільство та  релігійну спільноту України.
4.  Внести  відповідні зміни в законодавство України з метою заборони
сурогатного материнства та захисту життя ненароджених дітей.
 
 
 
 
 
   Секретар міської ради                                                                             Ю.Химин